ВІН ПРОСЛАВИВ СВОЮ МАЛУ БАТЬКІВЩИНУ

(Вечір пам’яті нашого земляка, письменника і публіциста Івана Ільєнка)

Оформлення: книжкова виставка «Я воскрес, щоб із вами жити»; стенд з фотографіями Івана Ільєнка; мультимедійна презентація «Він прославив свою малу Батьківщину»

Сценарій заходу

Ведуча: Нехай не знає втоми та рука,

Що добре зерно в добру землю сіє,

Не зневажає чорні суховії

І щедра, як напровесні ріка.

Благословенна праця рільника,

Що оре цілину в ясній надії,

Пшеницю від полови він одвіє,

Як жнив кінчиться радість нелегка.

Щасливий воїн, що во ім’я миру

Свою підносить бойову сокиру,

Во ім’я правди кривду тне з плеча!

Хвала тому, хто людям у приполі

Несе слова, подібні хлібу й солі,

І співи, гідні слави сіяча!

Ведуча: Є люди, як зорі. Вони погаснуть, а світло від них ще довго-довго блукає всесвітами наших душ, нагадуючи кожному, хто ми, що ми, чому ми, куди ми...

Ведуча: Проминуло 70 років від дня народження людини, що прожила недовге, але таке яскраве життя для України. До прекрасної сильної когорти творців слова, особистостей, чий доробок повертається Україні сьогодні ми з гордістю відносимо Івана Олександровича Ільєнка - людину, якій судилося прожити лише 53 роки. Не можна охопити його величі, як поета, публіциста і людини з великої літери. Ці три прикмети об'єдналися в одній його постаті.

Ведуча: На жаль, не всі знають про життя і діяльність цієї людини.

Ведуча: Іван Олександрович був вірним, щирим сином своєї «малої Батьківщини» - Краснопілки. У народженого в воєнний сорок третій рік хлоп’яти і дитинство було, як той час: голодне, важке, напівсирітське, бо ж ріс без батька. А мати Фросина Іванівна, у повоєнне лихоліття тяжко занедужала і хворіла все своє недовге життя.

Ведуча: Але завжди поряд була тітка Ганна, яка стала йому другою матір’ю, її дочки Тетяна й Люба, інші двоюрідні сестри й брати - Мишко, Сергій, Зіна, Галя, Наталя, Володя, Віра, Ольга. По вуличному хлопця звали Ванюра, а то ще казали: Іван, Ганьки Крячкової.

Ведуча: Бідність була безпросвітня. Тітка Ганька працювала на корівні в колгоспі і за щастя вважала, коли вдавалося вкрасти там четвертушку молока для малого, кволого Вані.

Ведуча: Шкільне життя маленького Ванюші розпочалося у стінах Краснопільської початкової школи. Він зростав веселим, дотепним хлопчиком, який багато часу приділяв читанню книжок. Книжки були його вірними друзями і порадниками, мав нахил до гуманітарних наук. У шкільні роки були написані його перші дитячі вірші.

Ведуча: У 1954- 1956 роках навчався в Бурівській середній школі.

Ведуча: Спогадами про босоноге та веселе дитинство Івана з нами     поділиться Михайло Сергійович Гаркавенко - його двоюрідний брат.

Ведуча: Фросина Іванівна через хворобу ходити не могла, а в тітки Ганни було й своє горе прикута до ліжка мати-інвалід. А ще ж і власні діти та Ваня. Трудодні в колгоспі треба було заробляти. Як прогодувати, як обійти таке „господарство”?

 Ведуча: Розуміючи це, Фросина Іванівна доклала зусиль, щоб Ваня переселився в дитячий будинок.

Ведуча: Цей нелегкий для матері крок виявився мудрим і передбачливим, зіграв неабияку роль у подальшому житті сина.

Ведуча: ...Тож 13-річний Ваня потрапив у Чорнобильську школу-Інтернат, там завершив середню освіту з золотою медаллю і назавжди зберіг вдячність до вчительки Ніни Федорівни Гайворонської. Вона дала один з поштовхів для розвитку Івана як творчої особистості.

Ведуча: Маючи здібності і нахили до наук він побоявся вступати до вузу і вступив до Кам’янець - Подільського будівельного технікуму. Вчився, писав до обласних газет, друкував там свої вірші. У 1961 році відвідав семінар в Одеському будинку творчості письменників. Після цієї події « світ ніби розвиднився »- говорив Іван Ільєнко.

 Ведуча: Поспілкувавшись з живими письменниками і викладачами

Одеського університету твердо вирішив вступити на філологічний факультет Київського університету.

Ведуча: Відтоді й зацікавив Івана жанр документального дослідження, що тематично сягає передусім доби розстріляного українського відродження.

Ведуча: Літературним хрещеним батьком Івана Ільєнка можна вважати Максима Рильського. У 1960 році послав юнак свого вірша живому класику, і той знайшов час відгукнутися, до того ж вельми схвально, про твір початківця, а також прислав хлопцеві і для шкільної бібліотеки свої збірки „Далекі небосхили”.

Ведуча: Звісно, Максим Рильський не міг тоді знати, що саме Іван напише згодом чи не перший правдивий життєпис поета - книгу «Жага. Труди і дні Максима Рильського».

Ведуча: Навчаючись на III курсі університету, Іван вже був літературним секретарем Павла Тичини, на V курсі переклав з румунської дитячу повість.

Ведуча: Іван Олександрович часто приїздив до рідного села Краснопілка в гості до мами та провідував усю рідню. Щедра душа Івана завжди прагнула порадувати своїх близьких столичними цукерками та саджанцями з Ботанічного саду.

Ведуча: Вечорами після роботи в материнській хаті за столом збиралася співоча краснопільська родина і лунали улюблені Іванові українські народні пісні. Ось одна з них.

Звучить українська народна пісня «Хмелю, мій хмелю».

Ведуча: А в серпні 1966 році його настигла тяжка втрата - смерть найріднішої людини - матері Фросі Іванівни, яка для нього була «Бронею».

 Ведуча: Зачувши перші акорди української народної пісні «Чорнобривці» на очах в Івана завжди стояли сльози, а в пам’яті поставав образ рідної неньки.

Звучить українська пісня «Чорнобривці»

Ведуча: До слова запрошуємо Андрущенко Тетяну Іванівну, яка багато років прожила в одній квартирі з письменником.

Ведуча: У той час кожний радянський юнак мав виконати свій священний обов’язок перед Батьківщиною і відслужити дійсну військову службу в лавах радянської армії. Не оминула ця участь й Івана Олександровича. Служив у військах МВС в місті Києві на Подолі. Служба була не важкою. Навіть в армії Іван не залишив літературну діяльність, допомагав командиру роти писати курсову роботу про хана Батия.

Ведуча: Іван Ільєнко, як і його покоління, ковтнув повітря з паростками

демократії й реалізму, і як багато ровесників, узяв на свої прапори бажання щось змінити у спільній долі народу.

Ведуча: Навчання Іван Олександрович продовжив у аспірантурі Київського університету. Працював у видавництві «Реклама», а звідти перейшов працювати в музей М. Рильського. Останні десять років працював у редакції газети «Літературна Україна», спілкувався з багатьма цікавими людьми.

Ведуча: Спогади однокурсників про цікаве студентське життя розповість
Марія Петрівна Гаркавенко.

Звучить українська пісня «Про рушник»

Ведуча: Все своє життя Іван Ільєнко присвятив літературній, дослідницькій,
публіцистичній діяльності.

Ведуча: Розвідки про долю і творчість Кримського, Вороного, Сосюри, Зінаїди Тулуб, Остапа Вишні інших діячів української культури були свого роду одкровенням для широкого загалу.

 Ведуча: Іван Ільєнко редагував видання книги «М. Грушевський і ГПУ - НКВД», був запрошений до Чикаго в Іллінойський університет.

Ведуча: Іван Олександрович у своїх творах пропустив болі українського народу через душу і серце, глибоко перейнявся усім, чого зазнала Україна, і створив безсмертні пам’ятки літератури. Він був незручним для обласканих владою літераторів і офіційної історіографії, для прихильників узаконеного соцреалізму і  для КДБ. Він був правдивим шістдесятником і спізнав на собі, своїй долі важку руку тоталітарного режиму.

 Ведуча: Гасло шістдесятників було і його гаслом: «Скажи крізь муку: Я - людина! Скажи крізь сльози я з - людьми»

                               

Мультимедійна презентація

«Біографічний огляд творів Івана Ільєнка»

Ведуча: Поділитися своїми спогадами ми запрошуємо заступника директора з навчального виховної роботи Буртівської ЗОШІ - III ступенів Н.А.Побочій.

 Ведуча: Коли відходить письменник, то смуток наш подвійний, бо це смуток з приводу творів, які могли б бути написані. Але втішимося й тим, що залишив нам майстер. Його слово мало золотий запас. Маючи чутливу душу, усвідомлював, що відміряно йому в цьому світі небагато.

Ведуча: Україна для нього була найдорожча. А він для України ? Ми ще не скоро осягнемо, кого втратили. Однак один урок з його смерті мусимо винести вже. Ми щораз нарікаємо на недолугість своїх провідників. Нерідко справедливо. Але вміння управляти передбачає вміння підпорядковуватися. Маємо навчитися поважати й берегти своїх лідерів...

Ведуча: У знак, пам’яті про письменника місцева поетеса вчитель Буртівської ЗОШ І - ІІІ ступенів Лілія Олександрівна Петрусенко написала вірш, який вона прочитає для всіх присутніх.        

ПАМ'ЯТІ ІВАНА ІЛЬЄНКА

Зозуля мало йому років накувала,

Та всі літа, неначе сонцем шиті.

Тяжкі випробування доля дарувала

Й поезією змусила народові служити.

І він писав, писав – поет від Бога,

Історії нові сторінки відкривав,

Хоча й тернистою була його дорога,

Та справі обраній всю душу віддавав.

Своє єство він спопелив до краю,

Згорів, як фенікс, аби знову жить

В мені, в тобі, у колоску врожаю –

Це у житті поета – слави мить!

Земляче наш, повага тобі й шана

І пам'ять незабутня на віки.

Тебе нема – і в нашім серці рана,

Її лікують лиш поезії рядки.

А та поезія – криниця живодайна,

Що б'є ключем криштальним із глибин,

У ній – народ твій і земля твоя – Украйна!

І ти – її славетний, незабутній син.

 Ведуча: В знак ушанування пам’яті Івана Олександровича Ільєнка покласти квіти до моголи на кладовищі в селі Краснопілка надається право майбутнім літераторам нашого села.

Ведуча: Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя

 Своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

І чесно гляну в чесні твої вічі

І в смерті з рідним краєм поріднюсь

Ведуча: Як гласить Закон божий Серафіма Слобідського, свічка для померлого запалюється в знак того, що померлий перейшов в область світла. А світло то є бог.

Ведуча: Тож в знак пам’яті Івана Олександровича Ільєнка давайте запалимо свічки .

                             

             Звучить пісня «Свіча».

Завантажити презентацію