Українська мова й писемність — це здобуток культури і духовної діяльності українського народу. В ній і мудрість віків, і пам'ять народу, і щирість душі. Наша мова є рідною майже для 50 мільйонів чоловік.
Стаття 10 Конституції України наголошує: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України...».
9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови. Свято встановлено в 1997 році, коли Президент України на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».
В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця». В цей день проводять урочистості біля пам’ятника Нестору-Літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою. Також 9 листопада стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика — конкурс, який має на меті утвердження державного статусу української мови, піднесення її престижу серед молоді, виховання поваги до культури й традицій українського народу.
Українська літературна мова зародилася ще в глибоку давнину, перед офіційним прийняттям християнства, тобто перед 988-м роком, були навіть свої перші переклади. Але, звичайно, роком народження літературної мови вважається 988-й — рік уже офіційного хрещення Київської Русі.
Для нашої мови Україна — єдина територія у світі, де може і має бути рідне середовище існування і процвітання. Українську мову в давнину називали «руською», «малоруською», «южнорусским язиком». Перетерпіла вона укази Петра Першого та Катерини Другої, найганебніший указ Олександра ІІІ 1888 року, який остаточно заборонив вживати українську мову в офіційних установах і давати українські імена під час хрещення, також заборону в 1895 році Головним управлінням в справах друку видавати українські книжки для дітей, інші випробування. У середині ХІХ ст. поступово утверджується етнічне і політичне поняття «Україна», «Україна-Русь», «Український народ», а нашу мову визнають, як українську.
Основоположником сучасної української літературної мови вважається Т. Г. Шевченко, який створив єдину чітку мовностилістичну систему, вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив для неї необмежені перспективи розвитку.
Але навіть у сучасному українському суспільстві мовне питання, на жаль, є одним з тих, які різні політичні сили використовують для задоволення своїх політичних амбіцій. Отже, не лише клянімося в любові до рідної мови, не лише плачмо над її долею… А працюймо для неї, вивчаймо, заглиблюймось у її походження й історію, поширюймо, пропагуймо її, тому що «Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова — це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительська діяльність народу» (Олександр Олесь).
Немає коментарів:
Дописати коментар